І мечі свої перекують на лемеші?

(Війна і мир у світових релігійних традиціях)
Віктор Єленський

Слово мир в Біблії згадується 119 разів, а війна – лише десять. Навіть якщо додати до цього похідні – «воювати», «войовничий» тощо, все одно мир – в душі, між людьми, у світі – переважає. Переважає беззастережно і тріумфуюче. Чому ж тоді сучасні енциклопедії й словники згадують про релігію і війни вп’ятеро частіше, ніж про релігію і мир? Чому релігії так часто виправдовують війни і надихають воюючих?

Чи бувають війни священними?



Для багатьох, дуже багатьох християнських мислителів співіснування пацифізму в християнстві з войовничістю його прихильників поставала нерозв’язною проблемою. Зрештою, християнство пояснює війну наслідком гріхопадіння, яке супроводжуватиме людство Війна є зло, зло жорстоке, яке постає з гріховного зловживання людиною Богоданною свободою. Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) закликає складати уявлення про ставлення до війни християнства взагалі й Православ’я зокрема не з церковної риторики, а з євангельських джерел Ісусового вчення. Адже Спаситель ніде в Євангелії не говорить про війну; він наказує апостолові Петру сховати меча, бо хто візьме меч, той від меча і загине.


Справедливі і несправедливі війни, війни загарбницькі і війни священні... Як їх розрізнити і як до них ставитися – проблема для богословів і виклик для християнського сумління. Ректор Київських Духовних шкіл Української православної церкви Київський патріархат архієпископ Димитрій (Рудюк) нагадує, що Православна церква завжди благословляє справедливу війну, якщо вона направлена на захист Батьківщини. В історії Української Церкви були випадки, коли Мелхиседек (Значко-Яворський), архімандрит Мотронинського монастиря (тепер це Черкаська область), освячував шаблі повстанців Гонти і Залізняка – захисників православної віри. Священнослужителі, включно із архієреями високого рангу, (як-от, київський митрополит Сильвестр Косів), благословляли Богдана Хмельницького на повстання. Отже, каже архієпископ, Православ’я підтримує не війни, а ратний подвиг, захист Вітчизни й справедливості.

Але, як нагадує архієпископ Ігор (Ісіченко) держави й уряди легко впадали у спокусу оголошувати ту чи іншу війну “священною”. Поняття “священної війни” привнесено до Церкви ззовні і не є властивим її соціальній доктрині. Війна на захист рідних і близьких, своїх домівок і власної Вітчизни може благословлятися Церквою, але це не дає карт-бланш на зловживання силою навіть в такій війні.

Чотири шляхи до миру: католицька путь

Президент Папської Ради «Справедливість і Мир», Президент Папської Ради у справах душпастирства мігрантів й подорожуючих кардинал Ренато Рафаелле Мартіно наголошує: у питанні війни і миру особливо важливо називати речі своїми іменами - ненависть ненавистю, несправедливість несправедливістю. І жодні чи то політичні, чи то ідеологічні трактування не можуть виправдати війни, яка є карою; чи вбивств, які за собою тягнуть людські страждання, біль та голод. У своїй лекції перед студентами Українського Католицького університету кардинал говорить про чотири шляхи до миру. Перший – це шлях справедливості, бо мир – справа справедливості; другий – шлях розвитку кожної людини і всіх народів, адже розвиток –це нове ім’я миру; третій - це шлях солідарності і нарешті – це шлях дотримання прав людини. Мир неможливий поза тим, щоби до людини ставились як до особистості – незалежно від раси, статі, релігії – яка має право на основні засоби для життя -їжу, дах над головою, медичне обслуговування, освіту право на роботу і справедливий розрахунок за плоді праці.

Від малого джихаду до джихаду великого

Про розуміння війни і миру в ісламській традиції написано сотні томів, але навколо цього розуміння зведено цілі гори спекуляцій і фальшивих інтерпретацій. Одні фахівці стверджують, що причина – у неоднозначних установленнях, які дає Коран стосовно боротьби за віру, інші – що ми повсякчасно стикаємося зі спробами свідомих перекручень сутності ісламу на догоду політичній кон’юктурі. Почнемо із того, що джихад, який зазвичай розуміють як боротьбу з невірними заради торжества ісламу, в перекладі з арабської означає „зусилля”. Іслам розрізняє «джихад серця», боротьба зі власними недоліками і поганими нахилами, «джихад язика» – веління того, що схвалюється і заборона того, що засуджується, «джихад руки», (заходи проти злочинців і тих, хто порушує норми моралі, «джихад меча» – збройна війна проти невірних, загиблому в якій приготовано вічне блаженство З посиланням на слова пророка Магомета: «Ми повернулися з малого джихаду, щоби приступитися до великого» – духовне самовдосконалення оголошується великим джихадом, а війна з невірними – малим.

Рустам Гафурій, речник Духовного управління мусульман України, нагадує, що іслам у своїх витоках був дуже і дуже обережним у інтерпретації військових конфліктів. Пророк Магомет закликали до віри і наголошував: релігія справедливості і поширюється справедливо. Незамулений військово-політичними нашаруваннями іслам зосереджується на захисті людської гідності й цінності самої людської сутності.

В різних богословсько-філософських школах ісламу ми натрапляємо на дуже відмінні інтерпретації джихаду. Від знаряддя досягнення торжества ісламу у всесвітньому масштабі до боротьби за здійснення дуже конкретних суспільно-економічних програм за врожай, проти ерозії ґрунтів чи неписьменності. Від сакралізації територіальної експансії до освячення антиколоніальної боротьби.


Уникнення злого: буддійська перспектива

Ще одна велика світова релігія - буддизм - вбачає у війні один з виявів карми і поганих людських пристрастей. Поширення буддизму не було пов’язано із застосуванням зброї, говорить Дорже Жамбо Чойдже-лама, керівник Духовного управління буддстів Україні, настоятель монастиря Шейчен-лінг. У буддійському каноні є дуже промовиста сутра, дарована воєначальнику Сінхе. Один з індійських воєначальників запитує Будду про можливість благородної війни. І Будда відповідає абсолютно визначено: будь-яка війна, де людина намагається вбити людину, повинна бути засуджена. Але не може бути засуджений той, хто захищається від нападу – будь то інша держава, або розбійники, і так далі. Будда не закликає віддатися на поталу силам й духам зла Але треба мати у своєму серці добро, милосердя і якщо можна - уникати війни.

Людство без війн

Ми знаємо народи, які не знали колеса, вогню, найпростіших знарядь праці. Але не знаємо народи без релігії. І без війн...

І все ж таки, як би не було, а історія у пророків завершується миром. Як проголошував Ісайя: «І замешкає вовк із вівцею, і лежатиме пантера з козлям… І мечі свої перекують на лемеші, а списи свої – на серпи. Не підійме меча народ проти народу і більше не будуть навчатися війни».

Поделиться в социальных сетях

GoogleAnalytics

Войти

[X]

Служебный вход