Ринок церковних послуг
В нашій країні, та й в усіх інших, міжконфесійні стосунки слід розглядати лише з позиції економіки. Такий погляд не дає розуму затьмаритися усією церковною балаканиною. Існуючу ситуацію я звик називати ринком церковних послуг. Можна було б назвати і «духовних послуг», але щось воно не повністю описує ситуацію.
Артем ГОЛУБЕНКО, православний, економіст-маркетолог, мешкає у м. Макіївка Донецької обл., один з авторів ресурсу „Хата – Портал українців Донеччини”
В нашій країні, та й в усіх інших, міжконфесійні стосунки слід розглядати лише з позиції економіки. Такий погляд не дає розуму затьмаритися усією церковною балаканиною. Існуючу ситуацію я звик називати ринком церковних послуг. Можна було б назвати і «духовних послуг», але щось воно не повністю описує ситуацію.
В першу чергу, слід збагнути чого це саме є ринком? Основними характеристиками ринку є продукція, її ціна, пропозиція та попит. В нашому випадку продукцією є набір послуг, що надаються церковними сановниками за цілком визначену та фіксовану ціну. Мабуть кожен бачив прейскуранти в церквах, де поняття «ціна» завуальоване іншим поняттям «пожертва», але це суть не змінює. Також є пропозиція цих послуг і є попит на них.
Те, що зараз відбувається в площині православ’я, є нічим іншим, як жорстка конкурентна боротьба між чотирма конкуруючими суб’єктами ринку: УПЦ КП, УПЦ (МП), УАПЦ та УГКЦ. Головною її причиною є спільний сегмент споживачів «православні України». Інші конфесії не є такими серйозними конкурентами, бо мають свої усталені сегменти і пасивно діють в інших сегментах. Навряд католицькі, протестантські, мусульманські, буддистські структури зможуть конкурувати із основними гравцями православного сегменту. Тому основна боротьба точиться між вищезгаданими гравцями у православному сегменті. Цим пояснюється ігнорування головними гравцями діяльності різноманітних дрібних гравців ринку штибу «свідків Єгови».
Основна мета кожного гравця у православному сегменті – набути монополії. Для цього використовуються різноманітні конкурентні переваги: УПЦ (МП) розповідає про свою «канонічність», УАПЦ та УПЦ КП наголошує на свої українськості. Найбільш цікава позиція УГКЦ. Ця структура ніби є чимось відмінним від попередніх трьох гравців, але все одно цільовою аудиторією цього гравця є православний сегмент українських споживачів. Це своєрідна диверсифікація Католицької Церкви у православний сегмент.
Найцікавіше те, що політика спрямованої дії на власні підсегменти цих чотирьох суб’єктів прямо вказує на те, що вони ніби змирилися з існуючим парафіяльним поділом. Всі вони побачили, що мають єдину (за релігійними переконаннями) цільову аудиторію, тож прагнуть шукати в цій аудиторії відмінності за іншими принципами: національне походження, політичні переконання тощо. Тому УПЦ (МП) може вважати своїм під сегментом тих, хто має москвофільські погляди та (або) є етнічними росіянами, переважну більшість електорату проросійських партій. УПЦ КП та УАПЦ – патріотично налаштованих українців із проукраїнськими поглядами, електорат націоналістичних та проукраїнських партій.
Саме використання політичних та етнічних відмінностей в цільовій аудиторії можна пояснити новий сплеск боротьби між гравцями цього сегменту у 2004 році. З цього часу боротьба переходить в площину політичну, бо кожна церковна структура бачить загрозу для себе та намагається «просунути» свого кандидата для лобіювання власних інтересів. Так, УПЦ (МП) відкрито підтримує цікавого для себе кандидата Януковича та зі своєю канонічністю стає аргументом в боротьбі проросійських партій. УПЦ КП підтримує в той час Ющенка, бо бачить в ньому суттєву конкурентну перевагу.
Зараз вже назріває більш цікава ситуація, бо цілком можлива поява нового гравця Константинопольського Патріархату, який може розпочати свою діяльність на «виробничих потужностях» УПЦ КП та УАПЦ. Така подія виведе на новий рівень конкурентну боротьбу в православному сегменті. УПЦ МП втратить основний свій важіль – канонічність. Подивимося. Має бути цікаво…
http://www.risu.org.ua/ukr/news/open_theme/article;24779/
Поделиться в социальных сетях
